Сім’я – це важлива і невід’ємна частина соціуму, від якої залежить формування гармонійної особистості.
У сім’ї, як ніде, важливі підтримка, прийняття та безумовне кохання. Так має бути в ідеалі, проте існують протилежні типи сімей, їх називають деструктивними чи дисфункціональними.
Дитинство є фундаментом для майбутньої дитини. Дитина у своїй поведінці та розвитку відображає проблеми в сім’ї. Життя і атмосфера в дисфункціональних сім’ях сприяє розвитку у дитини комплексів та інших психологічних проблем які можуть стати поштовхом у розвитку залежності.
Ознаки дисфункціональної сім’ї:
- закрита та засуджувальна атмосфера, де вчать не говорити про свої почуття і не довіряти нікому;
- заперечення проблем, усунення їх вирішення;
- конфліктності у відносинах, де присутні маніпуляції та саботаж;
- відсутність здорового спілкування та довіри між членами сім’ї
- постійна критика;
- емоційна відстороненість чи гіперопіка;
- порушення прав та меж дитини, насильство в сім’ї.
Найчастіше, діти в деструктивних сім’ях пригнічують свої почуття та емоції, і це загрожує тим, що у них розвивається гіперчутливість.
Гіперчутливість – це особливий психологічний стан, при якому людина яскраво і гостро переживає навіть не значні обставини події чи проблеми.
Наприклад, у здорової людини проблеми викликають неприємні відчуття, але всередині у них тверда впевненість, що все можна і потрібно вирішити, для гіперчутливих проблема — це трагедія, з якої вона не бачить виходу через свій патологічний стан. Саме це може штовхнути людину вперше спробувати наркотики або випивати, щоб «забутися» і втекти від своїх проблем. Гіперчутливі люди відчувають у собі конфлікт, не приймають світ таким, яким він є; Повсякденне життя їм здається нудним, і вони завжди хочуть додати до неї фарби, нехай навіть будь-яким штучним шляхом.
Роль дисфункціональних батьків у емоційному благополуччі дитини
Основний час закладання фундаменту долі посідає період від народження до 6 років.
Виховання у дисфункціональних сім’ях викликають стійку психоемоційну напругу у дитини. У цих умовах у дітей можуть розвиватися такі патології, які можуть бути фундаментом для розвитку наркоманії або алкоголізму:
- затримка психічного чи фізичного розвитку із порушенням інтелекту, особистісна незрілість;
- ПТСР (посттравматичні стресові розлади);
- розлад особистості, з ранньою алкоголізацією чи криміналізацією;
- емоційні розлади із порушенням поведінки.
Типи батьків у дисфункціональних сім’ях:
1.Надмірно вимогливі батьки
Девіз: «я начальник-ти підлеглий».
Такі батьки, як правило, категоричні та непохитні. Вони не зважають на потенціал і внутрішній ресурс дитини, штовхаючи їх на досягнення, іноді, неможливих цілей.
Діти в таких сім’ях: або слабкі та безвільні, бо звикли беззаперечно слухати та виконувати. У них розвивається почуття провини, боязкості та замкнутості. Або ж це бунтарі, які своєю поведінкою кидають виклик оточуючим.
2. Батьки, що критикують
У такі сім’я співвідношення осуду та похвали 10:1.
Їхній девіз: «ти нічого не можеш зробити як слід».
Батьки бояться виявляти позитивні емоції щодо дітей, бо думають, що у такому разі «діти сядуть на голову».
Діти у таких сім’ях ростуть із почуттям неповноцінності.
3. Батьки, що цвіркують
Девіз: «Ти не зможеш зробити чогось без моєї допомоги».
Вважають, що без їхньої допомоги діти не виживуть. Не можуть знайти баланс у відповідній підтримці для дитини.
Діти в таких сім’ях почуваються некомпетентними за будь-яких життєвих обставин, не вірять у себе, бояться ризикувати, бояться конфліктів. Або ж, егоїстичні і схильні до нарцисизму.
4. Відсторонені батьки
Такі батьки, як правило, недоступні для дітей через свою зайнятість. Можуть свідомо тримати емоційну дистанцію з дитиною.
Девіз: «Ти не настільки важлива для мене людина».
Діти в такому відношенні почуваються покинутими і непотрібними, замикаються у собі. Їхній душевний біль може трансформуватися в гнів або почуття провини.
Всі ці форми поведінки і реакція дітей на таке ставлення до них цілком може стати поштовхом до розвитку залежності.
Якщо в цих відносинах і моделі поведінки Ви впізнали себе, це не привід впадати у відчай. Варто працювати над міжособистісними відносинами у сім’ї, щоб не продовжувати зміцнювати фундамент для розвитку залежності. Для цього варто застосувати модель здорової (функціональної сім’ї).
Ознаки функціональної сім’ї:
- відкрите спілкування, де дозволяється говорити все;
- підтримка, прийняття допомоги. У сім’ї вчать просити та отримувати допомогу;
- співробітництво та повага;
- довіра;
- висока якість спілкування;
- відповідальність, вихована у сім’ї;
- декларація про помилки;
- повага до прав кожного з членів сім’ї;
- відкритий вираз кохання та інших почуттів;
- визнання цінності служіння;
- право обговорювати сімейні проблеми.
Якщо у Вашій сім’ї, незалежно від її типу, вже є хімічно залежний, для максимального ефекту одужання варто виробити нову модель поведінки, де залежному буде дозволено відповідати за свої помилки і вирішувати свої проблеми самостійно.
Щоб людина одужала, їй необхідно:
- знаходити радість у житті;
- мати повноцінне спілкування у сім’ї;
- виконувати громадські навантаження;
- терпіти і вимагати негайного задоволення бажань;
- піклуватися про інших;
- мати негативний досвід та розчарування;
- відстоювати власну думку;
- визнавати свої помилки;
- приймати рішення та нести за них відповідальність.
