Ознаки та особливості ігрової залежності

Згідно з міжнародною класифікацією психічних розладів діагноз залежності від азартних ігор можна поставити, виявивши хоча б чотири ознаки з наступних дев’яти

1) часта участь у грі та добування грошей для гри;

2) часта участь у грі на великі суми грошей протягом більш тривалого часу, ніж суб’єкт мав намір раніше;

3) потреба збільшити розмір чи частоту ставок, щоб досягти бажаного збудження;

4) занепокоєння чи дратівливість, якщо гра зривається;

5) повторна втрата грошей у грі та взяття їх у позику “до завтра”, щоб відіграти втрату (“полювання за виграшем”);

6) неодноразові спроби зменшити чи припинити участь;

7) почастішання гри в ситуаціях, коли загрожує необхідність виконати свої соціальні та професійні обов’язки;

8) принесення в жертву деяких важливих соціальних, професійних чи розважальних заходів заради гри;

9) продовження гри, незважаючи на нездатність заплатити борги, що ростуть, або незважаючи на інші важливі соціальні, професійні чи юридичні проблеми, які, як це добре відомо суб’єкту, виникатимуть через гру.

Деякі теорії пов’язують патологічну гру з “помилками” мислення, ірраціональними переконаннями та так званою “ілюзією контролю”. Типовими є такі “помилки” мислення гравців: персоніфікація грального автомата (“ігровий автомат схожий на мене”) або типове пояснення програшу (“я програв тому, що був неуважний”). До помилкових переконань відносять такі чотири основні характеристики:

– нетерплячість та нездатність до тривалих зусиль (“я маю виграти це у наступній ставці”);

– Низька стійкість по відношенню до ситуацій розчарування (“це жахливо, якщо я не виграю”);

– Спотворення самооцінки (“я ніщо, якщо я не граю і не виграю”);

– перебільшення (“я не можу існувати, якщо я не граю”).

“Ілюзія контролю” передбачає, що гравець вірить у те, що може контролювати випадкові події за допомогою різних способів ритуальної поведінки, наприклад швидкості натискання на кнопки ігрового автомата. Наступні теорії пояснюють поведінку гравця домінуючими психологічними захистами, які в умовах стресу та підвищених навантажень перетворюються на симптоматичну поведінку, що набуває характеру ритуалу. Ігрову поведінку також пов’язують із порушенням у сімейних та сексуальних відносинах, при цьому велике значення приділяється вирішенню питання про те, чому гравець не хоче повертатися після роботи додому – через небажання зустрічатися з дружиною чи уникаючи нудної атмосфери повсякденного сімейного існування. Характерними для “справжніх” патологічних гравців є такі діагностичні ознаки:

– себе вони часто описують у крайніх категоріях – або як дуже хороших, або як дуже поганих, але багато відзначають властивий їм високий рівень внутрішньої енергії, яку “іноді просто нікуди подіти”;

– Для особистості патологічних гравців характерним є уникнення важких конфліктів за допомогою брехні, перебільшення та спотворення фактів. Вони зазвичай надмірно критичні до свого подружжя, друзів та членів сім’ї. Таким особам притаманні авантюризм та ризик у справах;

– характерні риси є у гравців при неформальному спілкуванні – вони часто нудьгують серед людей. Вони схильні продовжувати свою ділову активність після роботи за допомогою телефонних переговорів;

– гравці, як правило, є добрими організаторами, але поганими виконавцями. Через це вони ініціюють різні проекти, але рідко доводять їх остаточно;

– азартні гравці зазвичай не займають грошей, поки у них є якась їх кількість, але якщо займають – роблять це в максимально можливих кількостях і з наростаючою частотою. Загалом гравці вважають, що гроші треба витрачати, а не збирати. Вони вважають за краще мати гроші готівкою, а не у вигляді чеків чи кредитних карток;

– Гра є для них найбільш привабливим способом отримання задоволення та релаксації, які в процесі розвитку ігрової залежності зазвичай згасають.

Існує ігровий цикл, розуміння якого важливе для формулювання психотерапевтичних завдань у роботі з такими пацієнтами.

Фаза помірності. Характеризується помірністю від гри, головним чином, через відсутність грошей, тиск найближчого оточення або вираженого пригніченого стану внаслідок чергової ігрової невдачі, пов’язаної з нездатністю проконтролювати свій ігровий імпульс.

Фаза “автоматичних фантазій”. Головною характеристикою її є почастішання спонтанних фантазій про гру. Пацієнт програє у своїй уяві, як правило, стан азарту та передчуття виграшу, що супроводжує початок гри, і витісняє епізоди програшів. Ці фантазії можуть виникати або на основі спогадів про свій минулий ігровий досвід, або носити довільний характер, що базується на спогадах про ігрову захопленість героїв художніх творів або кінофільмів, і фактично відірвані від реальної ситуації. Назва “автоматичні” відбиває виникнення їх або цілком спонтанно, або під впливом непрямих стимулів.

Фаза наростання емоційної напруги. Головна риса цього етапу – наростання емоційної напруги, яка, залежно від індивідуальних особистісних та фізіологічних особливостей, може мати тужливо-пригнічений, роздратований, тривожний або змішаний характер, що поєднує в собі підвищену, але нецілеспрямовану активність з нервозністю та дратівливістю. Іноді такий настрій супроводжується почастішанням фантазій про гру. В інших випадках воно сприймається пацієнтом як абсолютно беззмістовне і навіть спрямоване у бік від ігрового імпульсу (підвищення сексуального потягу або прагнення до інтенсивних фізичних та інтелектуальних навантажень).

Фаза ухвалення рішення грати. Як правило, рішення грати відбувається двома шляхами: а) пацієнт під дією наростаючих фантазій у “телеграфному” стилі планує спосіб реалізації свого бажання. Зазвичай це якийсь “дуже можливий для виграшу”, на думку пацієнта, варіант ігрової поведінки. Такий спосіб прийняття рішення грати характерний для переходу першої стадії захворювання на другу; б) рішення грати приходить відразу після ігрового епізоду, й у основі лежить ірраціональне переконання у необхідності відігратися. Цей механізм прийняття рішення характерний для другої та третьої стадії захворювання, коли проміжок між ігровими епізодами заповнений відчайдушними спробами зупиниться, а кожен зрив сприймається як щось фатальне та незрозуміле.

Фаза витіснення ухваленого рішення. Це найважливіший етап, який обумовлює беззахисність свідомого “Я” стосовно бажання грати. Суть цієї фази полягає в тому, що інтенсивність усвідомлюваного хворим бажання грати починає зменшуватися, і виникає “ілюзія контролю” над своєю поведінкою, що, як правило, відображає ірраціональні схеми мислення. Іноді в цей час нормалізуються чи відносно покращуються економічний та соціальний статус гравця. Поєднання перерахованих вище умов призводить до того, що гравець, не усвідомлюючи для себе ризику, йде назустріч обставинам, що провокують ігровий зрив (отримання великої суми грошей на руки, прийом алкоголю, спроба зіграти заради розваги та відпочинку тощо).

Фаза реалізації ухваленого рішення. Для неї характерно виражене емоційне збудження та інтенсивні фантазії про майбутню гру. Дуже часто гравці описують цей період як стан трансу, заявляють, що вони стають як зомбі. Незважаючи на те, що у свідомості гравця ще виникають конструктивні контраргументи, які відразу відкидаються всім набором описаних вище ірраціональних схем мислення. У гравця в цей час домінують хибні уявлення про можливість контролювати себе та розумно підходити до питання ймовірності виграшу. Відбувається змішання поглядів на вплив ігровий процес (розмір ставок, вибір комбінацій, різні ритуальні дії) з можливістю контролювати результат гри (виграш чи програш). У більшості випадків, доки не програються всі гроші, гра не припиняється.

Залишились питання? Зв’яжіться з нами та отримайте всю необхідну інформацію
095 104 62 44 або 098 415 84 64

Відгуки про наркологічний центр «Тонус Плюс»