Дисфункціональна сім’я

Сам термін «дисфункціональний» легко перекласти як «неблагополучний».

Для кращого розуміння наведемо визначення дисфункціональної сім’ї. Це закрита сімейна система, в якій присутні жорсткі правила поведінки та закріплені ролі за кожним членом сім’ї, які з часом не змінюються, проблеми із сім’ї не виносяться і не вирішуються, стороннім людям важко потрапити всередину такої системи. Поняття «дисфункціональної сім’ї» ввели в психологію, щоб описати сім’ї, в яких порушено виконання подружніх, батьківських, матеріальних та побутових функцій. Через це виникають перешкоди для особистісного зростання та самоактуалізації кожного члена сім’ї. Дисфункціональна сім’я – це та сім’я, в якій регулярно відбуваються конфлікти, в результаті яких, в першу чергу, прямо чи опосередковано, страждає дитина.

Дійсно частим прикладом дисфункціональної сім’ї може бути та сама «неблагополучна сім’я», в якій один або обоє батьків страждають від алкогольної чи наркотичної залежності, що, зрештою, відбивається на дітях. Відсутність турботи про дітей, зневажливе ставлення, байдужість чи гіперопіка, фізичне та моральне насильство — як з боку одного з батьків, так з обох або єдиного з батьків можуть бути одним із багатьох факторів, що визначають поняття «дисфункціональна сім’я».

У такій сім’ї людина не може адекватно оцінювати ситуацію. Тому замість розвитку відбувається прийняття «зручних» ролей у відносинах — людина набуває жорстких, негнучких ролей заради свого виживання, і вона настільки вчеплюється в ці ролі, ніби її життя залежить від цього, оскільки вона вірить у це.

Навпаки, у здоровій сім’ї людина має здатність реально оцінювати себе, інших людей ситуацію. У ній є місце емпатії, діалогу, підтримці, повазі фізичних та емоційних потреб, уміння слухати та чути; члени сім’ї – це члени однієї команди, не обмежені у своїх інтересах та прагненнях, у потребах, в особистих межах та індивідуальності. Батьки вміють виявляти безумовну любов до дитини, навіть якщо її поведінка чи вчинки зараз не схвалюються.

Відповідно, якщо піти від неприємного, то перерахувати ознаки деструктивної сім’ї буде неважко:

• заперечення проблем та підтримання ілюзій. Заперечення – сліпота, страх подивитися істині в очі. Сім’я починає визнавати проблему лише через багато років;
• насилля в сім’ї. Це можуть бути як і систематичні побої, так і епізодичні, принизливі епізоди рукоприкладства, образи, глузування, відсутність підтримки, маніпуляції, покарання різного виду за поведінку, яка видається небажаною;
• умовна любов до дітей. Діти в таких сім’ях знають, що любити їх можна тільки за умови, що вони відповідатимуть вимогам, стандартам і шаблонам, які вони висувають, виконувати дії, які від них очікують. При недотриманні цих умов дитина може бути покарана або відкинута;
• неадекватна чи непередбачувана поведінка батьків. Діти у здоровій сім’ї повинні переживати почуття безпеки, а не навпаки, тому непередбачуваність та полярність (від кохання — до гніву) поведінки батьків позбавляють дітей відчуття безпеки;
• відсутність кордонів. Дитина сприймається річчю чи «п’ятою рукою», ніж особистістю. Це розмиття кордонів може мати різні прояви – від гіперопіки до відстороненості, дитина може відчувати самотність або повне злиття з батьком, де немає нічого його, ні емоцій, ні фізичного простору, ні речей.
• співзалежність членів сім’ї. Багатопоколені сім’ї, що складаються з трьох поколінь, що живуть разом. У таких спілках порушуються межі між поколіннями, функції батьків найчастіше виконують прабатьки — бабусі та дідусі, часто трапляються конфлікти;
• адикція навіть в одного з батьків. Ті, хто страждає на алкоголізм і (або) наркоманію, не можуть побудувати здорові відносини всередині сім’ї, там завжди безвідповідальність, байдужість і відсутність здорового глузду;
• конфліктність, відсутність діалогу. Докори, претензії, образи та крик є видом агресії.