Хочу поділитися своєю життєвою історією як став наркоманом і завдяки комусь я набув тверезості.
Виріс я цілком пристойній родині. Ніхто з рідних не мав проблеми з алкоголем, а тим більше з наркотиками. Мене з дитинства вчили тому, що алкоголь і наркотики це дуже погано і небезпечно для життя. Спочатку мене це лякало, не хотів, щоб хтось дізнався, що в моєму колі спілкування є такі друзі. Але чим ставав старшим, тим більше з’являлося таких знайомих. Згодом зник страх і прийшло розуміння, що все це є нормою сучасної молоді. Щоб не бути білою вороною, та якщо чесно я сам хотів спробувати все це, мені запропонували так звані легкі наркотики і я з інтересами погодився. Незабаром почав випивати і курити навіть траву. Життя здавалося цікавішим і веселішим. Настав момент коли в моєму оточенні вже не було тих, хто не вживає, як то кажуть, утворився клуб за інтересами.
Вже в 15 років я хвалився тим, що виглядає такий спосіб життя. Сигарети, пиво, трава – все це було нормою для мого життя. Без цих речовин життя здавалося не цікавим, не повноцінним. Закінчивши школу, вступив до технікуму.
З цього моменту і почалося найсумніше. Потоваришував із хлопцями які крім мого переліку психоактивних речовин, вживали нові для мене наркотики. Трамадол став стихійним наркотиком, який ніхто всерйоз не сприймав навіть я. Спробувавши його зрозумів що це Як кажуть моє. Під дією цього препарату я став більш розкутим. Моє життя змінилося. На той момент мені здавалося на краще. Зникли всі комплекси, які придбав у дитинстві. Став впевненішим. Мені легко було спілкуватися хоч із кимось. У якому столітті я подобався сам собі. У цьому наркотичному чаді з’явилося перше кохання, перший секс, перша робота. Все здавалося якось цікавіше, на відміну від тих хто не вживав.
Але з часом настав момент, коли чесно зароблених грошей не вистачало на наркотики. Рідні помітили, що моя поведінка змінилася. Я став агресивним, потайливим, почалися проблеми з міліцією. Моя сім’я ще довго не усвідомлювала, що я став наркозалежним. Батькам важко прийняти таку інформацію про свого сина, яким раніше пишалися та покладали величезні надії. Незабаром всі помітили, що я в проблемі. Вічний пошук коштів, привів мене до того, що я почав красти. Перший крадіжка відбувся як і у багатьох інших наркоманів вдома. Почав виносити з дому цінні речі. Мати з батьком уже не раз помічали зникнення особистих речей. Ломбард став для мене як хлібний магазин, у який я ходив систематично здавати все, що приймають. Життя перестало бути контрольованим. Рідні забили на сполох, після того як я виніс телевізор. ТБ викупили мене посварили. Провели бесіду сказали, що така поведінка неприпустима в нашій родині. Пообіцявши більше не робити, вони викупили все з ломбарду. Але наступного ж дня я знову виніс телевізор. Це було граничною точкою для моїх рідних. Вони зрозуміли, що всі мої обіцянки коту під хвіст.
У моєму житті почалися спроби зав’язати. Мотивація була із боку рідних. Спроби впоратися самому ні до чого хорошого не привели. Різного типу лікарні, де мене гартували до втрати розуму, мені теж не допомагали. Виходячи з них все одно починав вживати. У результаті на такі реабілітації я їздив двічі на рік, не менше. Витрачено купу коштів, щоб повернути колишнього сина. Все це тривало не один рік. У 30 років я став, як кажуть у народі, закінченим наркоманам, який вже вживав внутрішньовенно все, що змінювало мою свідомість. Внаслідок чого була не одна реанімація. Лікарі говорили, що дивом рятували мене. Придбав хвороби, які лякають всіх людей крім наркоманів. Гепатит С, сепсиси, тахікардія, порушена психіка, відсутність багатьох зубів тощо. Нічого не зупиняла моє вживання. Впали всі надії на моє одужання. У рідних опустились руки.
Настав момент, коли від мене відмовилися всі. Не було ні друзів, ні товаришів. Усі мої рідні соромилися мене. Я опустився настільки, що соромно розповідати.
Настав момент, коли я сам попросив допомоги. На цей раз я сам почав шукати місце де б мені змогли допомогти. Я читав, дивився відгуки всіх місць, де надають допомогу наркозалежним, нічого нового я там не бачив.
Якось я зустрів старого друга, з яким раніше вживав. Як виявилося, він пройшов реабілітацію і вже довгий час тверезий. Від нього я дізнався, що є реабілітаційний центр “Тонус Плюс”, який успішно допомагає залежним людям. Поспілкувавшись із батьками, ухвалив рішення поїхати на реабілітацію саме в цей центр.
Моє перше враження було позитивним. Приїхавши на консультацію, я відразу зрозумів, що ця установа відрізняється від тих, де я був раніше. По-перше, умови для проживання на рівень вище, ніж у тих місцях, в яких я перебував раніше. Туалет на кожному поверсі, сучасна сантехніка, кондиціонери, телевізори в кожній кімнаті, все це впадає у вічі з першого погляду. Мені здавалося я потрапив у санаторій, а не на реабілітацію. Але найбільше мене здивувало, що на вікнах немає жодних ґрат. У моєму розумінні було що реабілітація, це свого роду хай не в’язниця, але якийсь стройбат. У мене був величезний сумний досвід таких реабілітації, де ламають людину в тому числі й фізично. Поспілкувавшись із резидентами центру, зрозумів, що тут такого немає. Персонал виявився дуже грамотним та освіченим у сфері наркотичної залежності.
Того ж дня я вирішив проходити реабілітацію.
Процес пішов. Мене потихеньку вивели з абстиненції. Я почав працювати за програмою “Запуск”, яка розрахована на 28 днів. Щоденна робота з психологами незабаром привела в норму мій психоемоційний стан. Я відчув величезну підтримку персоналу та всіх хлопців. Мені вперше захотілося змінити своє життя по-справжньому. Я бачив багатьох хлопців, які приїжджали до нас і ділилися своїм досвідом одужання за програмою саме цього центру. Незабаром я зрозумів, що програма дуже цікава та доступна. Зрозумів що завдяки саме цій програмі яка називається 7 навичок одужує наркомана та алкоголіка “7н”, у людей вийшло повноцінно одужувати.
Після того як я фізично відновився і пройшовши програму “Запуск” 28 днів, вирішив перейти на базову програму “Перезавантаження” 90 днів. Базова програма навчила мене як кардинально поміняти свій спосіб життя, поведінку, мислення. Заглибившись у вивченні нової інформації, яку доносили психологи та консультанти, зрозумів все дуже серйозно підходити концепції хвороби хімічна залежність. Усвідомивши всю складність свого захворювання, почав прислухатися до всіх рекомендацій співробітників центру, що невдовзі призвело до благополучної тверезості.
Моє життя змінилося, я цілком успішний батько, чоловік та син. Я прийшов у той стан, про який мріяв довгі роки.
Дякуємо величезному всьому персоналу наркологічного центру “Тонус Плюс” за те, що навчили мене жити тверезим і отримувати від цього величезне задоволення.
